Барух Спіноза

Спінозу вигнали з амстердамської юдейської громади у двадцять три, в одному з найжорстокіших відлучень від синагоги, яке записано — за думки, яких він ще навіть не опублікував. Решту життя він шліфував лінзи (порох його врешті й убив) і писав найбезкомпромісніший метафізичний трактат у модерній філософії.

Його «Етика», видана посмертно, побудована як «Начала» Евкліда: означення, аксіоми, твердження, доведення. Висновок: існує рівно одна субстанція, і її можна назвати або Богом, або Природою. Усе, що є, — модус цієї єдиної субстанції. Розум і тіло — не дві речі, а одна, побачена в різних атрибутах. Свобода волі — ілюзія. Спасіння — це інтелектуальна любов до Бога, тобто розуміння свого необхідного місця в нескінченному причиновому порядку.

Його називали великим атеїстом епохи. Його називали філософом, сп’янілим Богом. Айнштайн, Борхес і Джордж Еліот любили його з тих самих причин.