Альбер Камю

Камю виріс у бідності у французькому Алжирі, його виховували глуха мати й неграмотна бабуся, у сорок чотири він отримав Нобелівську премію з літератури, а у сорок шість загинув в автокатастрофі з квитком на потяг назад у кишені.

Його філософське питання — те, яке він називає єдиним серйозним: якщо життя не має вбудованого сенсу, чому б не самогубство? Його відповідь — абсурдизм: абсурд — це зіткнення між нашим голодом до сенсу і відмовою всесвіту його надати. Розв’язати це зіткнення ми не можемо, але можемо в ньому жити — зухвало, ясно, відмовляючись і від самогубства, і від фальшивої втіхи релігії або ідеології. Сізіф, що вічно котить свій камінь угору, стає людським положенням; гідність — у самому котінні.

У 1950-х він публічно розійшовся з Сартром через революційне насильство — Камю відмовлявся виправдовувати сталінські злочини як «історичну необхідність». Розрив поклав край їхній дружбі й заробив Камю самотність, від якої він так і не оговтався. Його роман «Чума» — мабуть, найчитаніший філософський роман ХХ століття.