Сьорен К’єркеґор

К’єркеґор ненавидів Геґеля. Він ненавидів систематичну філософію як таку — претензію вмістити людське життя в логічну структуру. Індивід, окреме, той, хто вирішує себе, не можна вмістити в поняття. Існувати — значить обирати, ризикувати, прихильно зобов’язуватися, часто без достатньої підстави. Віра, пише він у «Страху і трепеті», — це «стрибок» саме тому, що розум не може зробити його за тебе.

Більшість своїх головних творів він видавав під вигадливими псевдонімами — Йоганнес де Сілентіо, Константин Константиус, Клімакус — кожен з яких представляє окрему екзистенційну позицію. Він закохався в Регіну Ольсен, розірвав заручини й писав про це до кінця короткого життя. Він атакував офіційну данську церкву за заміну християнства респектабельністю. Помер виснаженим у сорок два.

ХХ століття перевідкрило його. Він — безсумнівний предок кожного екзистенціаліста, кожної теології абсурду й великої частки модерної психології.