Мартін Гайдеґґер

Гайдеґґер перевідкрив найдавніше філософське питання — що таке Буття? — і стверджував, що 2500 років метафізики забули, як його ставити. Його «Буття і час» (1927) пропонує: ми не є насамперед суб’єктами, що стоять окремо від світу об’єктів. Ми — Dasein, «тут-буття», — завжди вже занурені у світ значущих речей, проєктів, тривог. Ми існуємо в напрямку власної смерті, й автентичне існування — це рішуче зустрічання цієї скінченності.

Його проза відома складністю — частково тому, що німецька — це акордеон, частково тому, що він вважав, що звичайна філософська мова не зможе сказати того, що він хоче. Він винайшов словник: Geworfenheit (вкиненість), Zuhandenheit (під-рукою-сутність), Sein-zum-Tode (буття-до-смерті).

Його приєднання до НСДАП у 1933-му, ректорство у Фрайбурзі та довічна відмова покаятися лишаються найтривожнішим моральним питанням модерної філософії. Твір і життя не можна розділити; з обома доведеться дати собі раду. І все ж він переформував континентальну філософію, теологію, герменевтику й архітектуру. Екзистенціалізм у формі ХХ століття починається з нього.